Давненько я вже не поповнював свій блог чимось новеньким. За півроку, що пройшли з моменту останнього допису, багато чого змінилося. Навіть більше - майже все, окрім одного - бажання йти до своєї мети.
Останньою моєю метою було будівництво нового велосипеду після того, як викрали старий. В цьому плані я майже досяг бажаного результату, за винятком деяких дріб'язкових речей. Буквально на початку цього тижня, а саме 19 жовтня, за чашкою теплого чаю я згадував найбільш пам'ятні моменти 2015 року. Перша путівка в Кременець, Одеса, футбол у Львові, Тараканівський Форт... Загалом, є багато хороших речей, що запам'ятаються якщо не назавжди, то надовго. Не знаю з чого раптом, але вмить в голову влетіла спонтанна фраза: "Хочу машину".
У мене вже був сімейний автомобіль - старенький ВАЗ 2105, який батько купив ще тоді, коли мене не планували. Продали його через те, що у квартирі хотіли зробити невеликий ремонт, а транспорт стояв собі без діла в селі. Точніше, не зовсім без діла - двоюрідний брат мого тата попросив дати Жигуль на деякий час, щоб стало простіше їздити по селах і займатися церковною діяльністю (за професією він дяк, служить у сільській церкві). Оскільки мій тато - ще та добра душа, рішення не змусило довго на себе чекати.
Автомобіль проїздив доволі довгий час у чужих руках, в результаті чого він був повернений у жалюгідному стані. Прогнилі крила, дно, пом'яті деталі кузова, поломаний двигун, стукаюча коробка передач - це ще далеко не повний "квіточок" з букету проблем. Так автомобіль простояв ще до початку 2007 року, після чого батько вирішив продати його. Виручили небагато - всього-навсього 700 доларів. Я до останнього вмовляв не робити подібні речі, тому що на той момент мені було 13 років - деякі сусіди вчилися їздити і з десяти, ледве-ледве дотягуючись до педалей. Але на мене тоді ніхто не зважав. Воно й не дивно - хто ж буде слухатися в такому випадку, "дорослі завжди знають, що краще".
Тут мені взагалі 8 років, але діставати до педалей я вже міг
Проходить трішки більше восьми років. Мабуть, на даний момент я встиг досягнути майже всього, що хотів. Завершив навчання - у якості твердого трієчника, правда, але чомусь до сих пір моєї допомоги просять одногрупники, що отримали або червоний диплом, або середній бал 4.3 і більше. Став копірайтером, або ж маркетологом та журналістом водночас. Відпочиваю найулюбленішим методом - їжджу на велосипеді, зібравши його власноруч. Відійду трішки від теми - недавно рахував витрати на цю справу - за два з гаком роки виклав на це хобі майже 5 тисяч доларів, і до сих пір не шкодую. І це при тому, що далеко не кожен студент міг у той час дозволити собі кожного дня їздити в коледж маршруткою. Також я можу похвалитися хорошими друзями, які можуть підтримати у важку хвилину, або ж просто передзвонити і спитатися, як у мене справи. Я маю хороше житло, не можу сказати, що проживаю бідно, чи маю гостру потребу у найнеобхіднішому.
Пам'ятаю першу самостійну далеку подорож - Тернопіль-Кременець-Тернопіль. Крутити педалі протягом 150-180 кілометрів - це круто, звісно, але коли я востаннє таке чудив, відчув на собі ряд недоліків. По-перше, в той момент сезон лише розпочинався - до того як поїхав в кінці березня, півроку ходив пішки. По-друге, я думав, що по дорозі розігріюся, і мені буде комфортно їхати у простій кофті з двома футболками під низом та безрукавкою зверху. Як же я тоді помилявся... Зранку заморозок, температура десь -2, вночі ще гірше, ну і + я остаточно вибився з сил. Тому автомобіль планую використовувати переважно для туризму - ну а велосипед можна у будь-який момент закинути у багажник чи на задній ряд сидінь.
Звісно, при такій погоді я можу собі дозволити витратити певну частину прибутку на чотирьохколісну тачанку, якби не моя нетерплячість. Отож сиджу я у понеділок, 19 жовтня, вдома за чашкою чаю. Як тільки подумав про свій транспорт, одразу зайшов на автосайт з оголошеннями. Залип там на години чотири, вивчаючи ринок та пропозиції на ньому. Підсумувавши результати побаченого, я подумав, що тисячі доларів мені має вистачити. До речі, прав у мене нема, бо не було потреби у їх оформленні - стару білу Ладу продали, а після того нічого взамін не купували, бо тато встиг тоді два рази зломати одну і ту саму кістку в правій нозі, а мама до автомобілів була байдужою. Мій хороший друг Назар пообіцяв купити у мене знайдений велосипед, що викрали минулого року. Ми говорили з ним трохи більше години, рахуючи його вартість за теперішнім курсом. Стало зрозуміло, що нинішня ціна - 650 доларів, а оскільки ми далеко не чужі люди, зійшлися на сумі 540 зелених.
Здавалось би, 540 уявних доларів у мене вже є. Та й Назар - людина слова. За 5 років нашої дружби я ніразу не помічав, що він не виконав обіцянку. Тому в ньому я не сумніваюся. Але мені дуже сподобалась цифра 1000, і я подумав, що у разі можливих змін я не пролечу з планами, маючи "косарик" на руках. Ну а якщо все буде взагалі шикарно, півтори тисячі доларів цілком вистачить на те, аби купити транспорт, переоформити його на себе, зробити права, а також довести авто до ідеалу (в моєму розумінні).
І ось, сьогодні, 22 жовтня 2015 року, я вперше розпочинаю збирати гроші на перший ВЛАСНИЙ автомобіль, Ставки високі, але і винагорода цілком пристойна.
Ставлю перед собою дві мети - пріоритетну та другорядну.
- Пріоритетна: заробити тисячу доларів та докласти ще 540;
- Другорядна: якщо не вийде "зробити" стільки грошей, то принаймні хочеться заокруглити власний рейтинг на біржі до 40 тисяч балів.
Щодо другого пункту, один бал рейтингу - це десять російських рублів (приблизно 3 гривні 20 копійок). На момент написання цього посту мій рейтинг складає 35 728 пунктів. Тобто, до другорядної цілі залишається "якихось"4272 бали, або ж 42 720 рублів (згідно з нинішнім курсом, це 15 705 гривень).
Марафон
У якості мети цього марафону вбачаю не стільки бажання заробити купу грошей, скільки перевірити мої фізичні здібності, розумову витривалість та власне терпіння. Це моя перша спроба, і я бажаю дізнатися, як це - писати матеріал об'ємом зо дві дипломні роботи всього за 24 години.
Завершенням марафону буде момент, коли я відправлю останній символ перевіреної статті. Оскільки написання цього посту трішки затянулось, відтягну момент старту до 23 жовтня, 0.30 год.
Зараз в роботі знаходиться 12 замовлень, ще одне потрібно доопрацювати. Сумарна кількість символів за всіма замовленнями складає 114 000 символів (це як дві повністю готові дипломні роботи та вступне слово для кожної з них на 5-6 сторінок А4).
Що стосується рейтингу, зараз він такий:
Кому, можливо, цікаво, прикріплю посилання на свій профіль на біржі копірайтингу:
Відписуватись буду кожні дві години, ведучи так звані"записки вражень". Це типу як колись лікарі випробовували на собі нові вакцини, описуючи власні відчуття.
Отож, поїхали.
0.09 ночі. Поки що дописую цей пост, готуюся просто розслабитися за ці 20 хвилин. Поки що настрій хороший, є дуже дріб'язкове відчуття сонливості. Енергетики в поміч. Залишилось писати 114 тисячі символів.
2.30 на годиннику. Приблизно годину тому було дуже сильне бажання лягти спати. Протягом останніх 40 хвилин відчуваю себе дуже бадьоро, не дивлячись на час. Напевно, енергетики поступово починають діяти. Враховуючи те, що я лише вникав у суть першого завдання та старався розписатися, поступово збільшуючи швидкість письма, вийшло лише 14.7 тисяч символів.
0 коммент.:
Отправить комментарий